Тема2. Іван Нечуй-Левицький. Життєпис письменника. Творчість письменника – новий імпульс розвитку української літератури. Загальна характеристика творчості.
_________ Презентація , Презентація №2___________
Мета: поглибити знання учнів про життєвий і творчий шлях Івана Нечуя-Левицького; розкрити жанрове багатство прози та роль автора у подальшому розвитку української літератури; прокоментувати оцінку І.Франком творчої спадщини митця; виховувати в школярів інтерес до творчої спадщини письменника, любов до рідної літератури.
Міжпредметні зв’язки, мистецький контекст: історія України, зарубіжна література, образотворче мистецтво, музика.
Обладнання, наочність: фотоматеріали до життєпису І.Нечуя-Левицького, відео- чи фонозаписи “Апасіонати” Л. Ван Бетховена, репродукції картин; видання творів письменника; видання уроку № мультимедійного посібника.
Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.
ЗМІСТ УРОКУ
І. Повідомлення теми й мети уроку.
ІІ. Перевірка домашнього завдання.
1. Бесіда
Якими були історико-культурні умови, в яких розвивалася українська література після реформи 1861 року?
Розповісти про культурно-просвітницьку діяльність на Україні, пояснити, чим це було зумовлено.
Розкрити роль літератури у формуванні національної свідомості українців після скасування кріпацтва.
Які художні методи функціонували в той час?
2. Літературний диктант.
1. Спосіб художнього пізнання й відтворення світу... (художній метод)
2. Ідейно-естетична спільність письменників у певний період часу, що виявляється у своєрідному синтезі художнього методу та індивідуального стилю... (літературний напрям).
3. Спорідненість творчих принципів митців на підставі подібних естетичних засад... (художня [літературна] течія).
4. Літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ... (реалізм).
5. Літературний напрям, який характеризується правдивим відображенням дійсності з зосередженням на морально-етичній основі і докладним змалюванням національного колориту народу ... ( побутово-просвітницький реалізм).
6. Літературний напрям, що характеризується прагненням до фотографічного й безпристрасного відтворення дійсності й фатальною біологічною та соціальною зумовленістю людської долі й поведінки ...(натуралізм).
7. Образ, у якому поєднано найхарактерніші вияви певної групи явищ... (тип).
8. Наступ на українське слово 1863 року ... (Валуєвський циркуляр).
9. Наступ на українське слово 1876 року ...(Емський указ).
10. Частина (уривок) літературного твору, яка дає змогу точно визначити зміст узятої з нього фрази, вислову чи окремого слова … (контекст).
11. Динамічний аспект твору, ланцюг подій, переживань, думок - це … (сюжет)
12. Побудова літературного твору, зумовлена ідеєю та життєвим матеріалом, розміщення всіх його частин, порядок розгортання подій і розстановка персонажів – називається … (композиція).
13. Предметний або словесний знак (натяк), який опосередковано (умовно виражає сутність певного явища - це … (символ).
3. Оцінювання рівня навчальних досягнень учнів.
ІІІ. Актуалізація опорних знань учнів.
· Пригадати про І.Нечуя-Левицького з вивченого в попередніх класах.
· Коротко розповісти про твір «Микола Джеря»
ІV Вивчення нового матеріалу.
1. Вступне слово вчителя.
Прозаїк, драматург, публіцист, етнограф, педагог, перекладач Біблії – таким перед нами постає Іван Семенович Левицький, глибоко національний письменник, багатогранна творча особистість, визначний майстер слова, творець живого і вічного мистецтва. Саме він разом з Панасом Мирним та Олександром Кониським започаткував новий етап у розвитку української прози, намагаючись піднести українське слово до високого рівня, показати багатство і красу душі простих людей.
Майбутній письменник навчався в духовних учбових закладах – духовна семінарія, Київська Академія, яку він закінчив із званням магістра богослов’я. після цього, якби він погодився стати ченцем, то міг би отримати найвищий чин – бути архієреєм; коли б і не погодився , то міг би дістати посаду начальника над багатьма попами. Проте він 25 років працював учителем - викладав у середніх школах історію, географію, російську мову та літературу. Ніхто з його колег і не здогадувався, що весь свій вільний час скромний вчитель присвячує літературній праці.
Змолоду захоплений «Кобзарем» Шевченка і творами Гоголя, обурений знущаннями над українською культурою, Іван Семенович, замикаючись у себе вдома, виливав свої почуття у натхненних творах. У 47 років, не маючи сили далі лицемірити, кинув службу і, нехтуючи матеріальними нестатками, повністю віддався літературній діяльності.
І.Нечуй-Левицький - письменник, який вражав і вражає широким, різнобічним охопленням життя та самобутньою майстерністю його змалювання. Збагачення української літератури Нечуй-Левицький пов’язував у великій мірі з розширенням її тематичних обріїв. Наполягав на якомога багатшому, широкому охопленні найхарактерніших представників різних класів і станів тогочасної України. То була одна з найголовніших творчих засад письменника.
2. Розповідь про життєвий шлях письменника.
Учитель під час пояснення застосовує спроектовану на екран таблицю “Основні віхи життя і творчості Івана Нечуя-Левицького”, використовує мультимедійний посібник, фотоматеріали, фонозаписи, репродукції картин.
3. Мистецький контекст
Перегляд картин природи, обговорення, порівняння пейзажів на картинах і в творах письменника, що вже вивчались.
Цікаво
Любов'ю до літератури І.С.Нечуй-Левицький завдячує батьку - той не любив хазяйнувати, а був затятим книголюбом-читальником. Семен Левицький був прогресивним священиком, читав проповіді українською мовою, збирав народні пісня та обряди. Мав удома багато праць з історії України, зокрема, рукописних. Через батька Іван познайомився зокрема із творчістю Шевченка. Псевдонімом письменник обрав прізвище козацького полковника, героя "Думи про Нечуя", яку дуже любив.
І. С. Нечуй-Левицький часто згадував, за яких умов він вирішив стати українським письменником. Професори Київської духовної академії, де він учився, не визнавали української мови й літератури. Один з них навіть висловився на лекції:
- В інтересах держави добре було б спалити українську літературу.
Це й підштовхнуло Івана Семеновича взятися за перо.
“Писати повісті я почав, ще як був на службі в Полтаві. “Основа” та “Кобзар” Шевченків навели мене на думку, що мені писати треба по-українськи. “Кобзаря” прочитав я ще хлопцем, і він мене дуже вразив своєю поезією та народністю в поезії. З першого погляду мені здалося, що Шевченко записує народні пісні, а не складає свої, - така народність в його поезії. […] слава його тоді ходила скрізь по селах.
Почавши писати свої повісті в той час, коли була заборонена українська література, я нікому не говорив про це: об тім не знали навіть ті товариші, що жили зо мною на одній квартирі, не знав батько, хоч ще до його смерті вже були надруковані ... перші мої повісті”. (І.С.Левицький “Автобіографія”)
Після виходу в світ оповідань "Не можна бабі Парасці вдержатися на селі" та "Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти" до письменника приходила одна баба
з Стеблева позиватися.
- Нащо, паничу, ви мене в книжці описали? Тепер мені проходу на вулиці не дають.
У звичках Івана Семеновича було чимало такого, що викликало подив. Скажімо, сусіди могли по ньому перевіряти годинник: щодня за будь-якої погоди рівно о третій він виходив із своєї квартири, йшов на Фундуклеївську вулицю (нинішня вулиця Богдана Хмельницького), поволі піднімався до Театрального майдану, потім повертав праворуч на Володимирську вулицю, доходив до "підйомника", далі йшов на Володимирську гірку. Там сидів, милувався Дніпром, думав свої думи аж до шостої години, а тоді спускався вниз на Хрещатик і повертався додому. Вечеряв і, хоч би там що, рівно о дев'ятій лягав спати.
Одного разу йому стрілися незнайомці.
- Ану, давай гроші!
- Їй-богу, нема ні копійки!
- Ти відомий письменник, у тебе грошей повні кишені!
Грабіжники обшукали старого, але нічого, крім порожнього гаманця, не знайшли.
Потім переглянулися і віддали Нечую гроші, які мали з собою.
4. Розповідь про творчий доробок І.С. Нечуя-Левицького.
1 Слово вчителя
Творчість Нечуя-Левицького – це своєрідна, нічим не замінима енциклопедія, де наявна багатюща інформація народознавчого характеру. Ми дістаємо загалом повне уявлення про життя і настрій людей часу, в який жив письменник.
Літературна спадщина І.Нечуя-Левицького дуже різноманітна як тематично, так і жанрово. Із його творів постає Україна другої половини ХІХ ст., переважно – українське село. Він добре знав реалії життя селян, а побут українського села до найменших дрібних був відомий йому від баби, від дівчат-наймичок. Від матері, що розмовляла чистою українською мовою, Іван Семенович перейняв безліч народних пісень, переказів, прислів’їв, приказок тощо. Звідси правдивість, точність, яскравість змалювання картин українського селянства та жива мова.
Формування світогляду І.Нечуя-Левицького проходило в надзвичайно складних умовах. Навіч поставало розходження між офіційною наукою, ідеалістичною філософією, християнськими догмами і життям народу. Наступ реакції на демократичні права і свободи, переслідування національних мов і культур викликало бурю протесту в душі молодого і вразливого юнака.
Живим відгуком на животрепетні події літературного життя, схвильованими роздумами на конкретні художні твори, про художню мову є листи Нечуя-Левицького до Н.Кобринської. Так, у листі від 26 листопада 1898 року, торкаючись розвитку літератури, художнього методу, він пише: “Тепер в літературі цілого світу напрямок реалістичний. А цей напрямок – це таки доволі цупкий та твердий корсет, добре-таки муляє в стан і душить в боки: не дає волі й обмежує й держить авторів у відомій межі. Бо тільки реальне життя має право диктувати й призначати зміст і сюжети авторам. А чого нема в житті, того не може бути і в повісті, бо інакше воно вийде прибільшене, вигадане і ... нереальне, і чудне, й смішне...”.
Діапазон творчих інтересів Нечуя-Левицького не вичерпується лише його художнім словом – повістями, оповіданнями, нарисами та п’єсами. Він – автор літературо-критичних і критично-публіцистичних статей, етнографічних досліджень, історико-популярних нарисів, а також фольклорні записи. Але найціннішими в спадщині Нечуя-Левицького є його художні прозові твори. Мабуть, саме тому це дало підстави українському літературознавцю О.Білецькому відзначити, що за своїм розмахом, живим і необмеженим інтересом до найрізноманітніших сфер людського буття Нечуй-Левицький нагадує І.Франка, М.Гоголя, О.Бальзака та Е.Золя.
Проза Нечуя-Левицького доносить до нас не лише картини з життя українського селянства, але й міщанства, заробітчан, духівництва, інтелігенції. Він торкався багатьох граней української дійсності, які не показувалися до того, або відбивалися лише частково.
героями його творів виступають не лише українці, а й інші національності - представники різних станів і класів. Неповторність прози Нечуя-Левицького полягає ще й мальовничому зображенні природи.
Творчий доробок письменника об’ємний і багатий як мистецька спадщина. За 50 років творчої діяльності він написав понад 50 творів різноманітного жанру: оповідання, повісті, романи, п’єси, рецензії, статті.
2 Віртуальна екскурсія в музей І. Нечуя-Левицького в с. Стеблеві.
3 Усна подорож книжковою виставкою (учитель демонструє видання творів І.Нечуя-
Левицького).
Цікаво
А З творчістю Нечуя-Левицького в українську літературу прийшла своєрідна манера змальовувати образи й природу мовою живопису. Тонко відчуваючи різноманітні кольори, багатство їх переливів, письменник створив яскраві портрети, багаті своєю різнобарвністю ландшафти тощо. Він майстер передавати світлотіні (елемент, властивий живопису), чим досягає виразності образів, зримості картин українського села.
Стильова манера письменника тяжіла до поєднання реалістичної конкретності й точності в описах побуту з живописною образністю. Використавши можливості живопису у відображенні багатобарвного об'єктивного світу, Нечуй-Левицький дав поштовх до розширення зображувальних засобів літератури.
Аналізуючи світоглядні особливості українського народу у етнографічно-фольклористичній розвідці “Світогляд українського народу”, І.Нечуй-Левицький підкреслював: “Всі образи для своєї релігії давні українці мусили брати з природи…”[19, с. 4]. Природа являлася українцям в геоморфічній та зооморфічній формі: “Небо здавалося українцям то полем, то морем…, хмари здавалися лісами, дібровами, скелями…, сонце – соколом…” [19, с. 5].
Довідка:
Геоморфологія (від гео… і морфологія) – наука про рельєф земної поверхні, його походження, історію розвитку.
Зооморфізм (від зоо… і …морфізм) – у давніх релігіях зображення богів у образі тварин.
Б Великої на той час роботи завдало йому докінчення перекладу св. письма на українську мову. Куліш, померши 1897 р,, лишив цей переклад не скінченим, бракувало ще з четвертини всієї біблії українською мовою. Коли повстало питання в Британському Біблійному Товаристві про видання українського перекладу, то разом з тим треба було знайти людину, що докінчала-б діло Кулішеве. За посередництвом Кулішевого співробітника, проф. Ів. Пулюя, Товариство обернулось до Левицького. Іван Семенович при кінці 90-х років ретельно взявся до роботи, „Куліш, — писав він до Стебницького, — не переклав цілої четвертої частки біблії (159 листків здорового формата. Я вже оце скінчив книгу „Есфирь" (вже 84 листки), а ще чимало зісталось. Скінчу аж восени". Характерно, що до цієї своєї роботи, яку він цінував з національно-культурного погляду, Левицький підходить як сущий раціоналіст 60-х родів. „Оце тільки що скінчив переклад „Книги премудрости Соломонової", — одписує він якось тому ж таки П. Стебницькому. — Ну й набрався лиха! Намудрив цей Соломон — александрійський адвокат, ритор еллінський, ще й до того софист! Ця крутанина софистики та риторства схожа на промови президентів французьких або мудро-хитрих англійських політиків, що говорять часом не те, що думають, закручують думки в пусті гучні фрази, що й сам чорт їх не розкрутить". Звичайно, що роботу цю Левицький зробив з притаманною йому совістністю, студіюючи різні переклади та ввіряючи їх між собою. „Біблію, — повідомляв він Б. Грінченка, — останню четверту частку її, я перекладав з німецької біблії, але зовсім державсь врешті тексту великоруського синодального видання, бо в німецькій протест(антській) біблії часом траплялось по пів стишка зайвих, чого нема в великор(осійському) перекладі. Думка, бачте, була, що колись таки і в Росії видадуть україн(ський) переклад біблії". Треба сказати, що взагалі до цього перекладу Левицький ставивсь дуже серйозно і вважав його за велике культурне діло, на якому лежить печатка незмінности вже з самої його природи. Одповідаючи Сгебницькому сумнівом, чи може він, Левицький, виправляти переклад одного з своїх попередників на цьому полі, Морачевського, Левицький додає: „Принаймні щодо себе, то скажу, що я б не дозволив виправляти комусь мову своїх перекладів біблії на якийсь инший лад та спосіб” (за Єфремовим).
4. Робота з підручником
1 Вибіркове читання.
Прочитати фрагмент статті про кохання письменника; висловити свою думку щодо прочитаного.
Прочитати фрагмент статті про творчий доробок Нечуя-Левицького, виписати тематику творів за зразком: вправа
Немає коментарів:
Дописати коментар